28 березня 2018 року Велика палата Верховного Суду своїм рішенням внесла суттєві позитивні для позичальників зміни до підходу нарахування процентів за кредитним договором, які є доволі відмінними від підходів, які були запропоновані Верховним судом України раніше.
Переглянувши кредитну справу за № 444/9519/12, Верховний Суд змінив вектор при вирішенні кредитних спорів і прийняв досить багато цікавих правових позицій. Вони значною мірою відрізняються від правових висновків Верховного Суду України з аналогічних питань, оскільки фактично надають позичальникам можливість значно зменшити заборгованість перед банками.
Рішення в зазначеній справі є визначальними для аналогічних справ, і саме ними суди першої та апеляційної інстанції будуть керуватися при вирішенні кредитних спорів. З огляду на це необхідно проаналізувати обраний головним судом держави напрям при розгляді зазначених нижче питань.
У вказаному рішенні Верховний Суд порушив питання строку позовної давності, нарахування процентів по кредиту, неустойки, а також застосування в цих правовідносинах положень статті 625 Цивільного Кодексу України.

проценти по кредиту

Верховний суд припинив нарахування зайвих відсотків

Верховний Суд звернув увагу на те, що потрібно розрізняти поняття «строк договору», «строк виконання зобов’язання» та «термін виконання зобов’язання».
Відповідно, до п. 32 Постанови «Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбувається під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України)» .
Далі суд в п. 35 Постанови зазначив, що: «строк (термін) виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання».
Окрім того, «згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики» (п. 50 Постанови).
На підставі положень конкретно укладеного договору позики у даній справі суд приходить до висновку, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування» (п. 53 Постанови).
Як наслідок, суд зазначив, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання» (п. 54 Постанови).
Висновок зазначений вище і є основою цієї постанови Великої Палати Верховного Суду. Ним фактично руйується колишня судова практика у контексті нарахування процентів за кредитом після направлення вимоги банком про дострокове повернення кредиту, адже за простроченими кредитами фінансові установи вже давно розпочали процедуру дострокового повернення кредиту, в тому числі і в судовому порядку.
Досить часто банки подають позовні заяви про стягнення заборгованості по донарахованих процентах (які на їх думку вони можуть нараховувати і надалі) за кредитами, які не обслуговуються роками. Зазначений висновок, у свою чергу, дасть можливість позичальникам «відбитися» від таких позовних заяв, суттєво зменшити заборгованість, а можливо і взагалі закрити кредит з великим дисконтом.
Фінансовим установам залишається захищати свої інтереси лише за допомогою статті 625 ЦК України, яка дозволяє кредиторам нараховувати проценти за користування коштами понад строк кредитування і не тільки у розмірі 3 % річних, а і у більшому розмірі, якщо це буде передбачено умовами самого договору.

Загалом висновки Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року можна узагальнити у наступних тезах:
• проценти за кредитом нараховуються лише протягом строку кредитування;
• якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов’язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України;
• перебіг позовної давності починається по кожному окремому платежу з моменту прострочення його оплати;
• неустойка нараховується з наступного дня після спливу терміну внесення чергового платежу, якщо такий платіж не було здійснено. Аналогічно розраховується й позовна давність зі сплати неустойки по кожному платежу, але у межах спеціального строку давності – 1 рік;
• сплив позовної давності зі сплати основної суми заборгованості (тіла, процентів) є підставою для застосування строку давності і до додаткових вимог (штраф, пеня).
Детальніше — http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838904

Верховний суд вчергове зайняв сторону позичальників — справа 444/9519/12 обновлено: Октябрь 26, 2018 автором: Иван Черкашин